Грудень 14

Привіт з Телепузії, або як виховати ембіцила

Телепузики

Мальвіни, Буратіни, вовки із зайцями та інші „володарі думок” молодшого покоління остаточно пішли в небуття. Пробігли екранами Чіп і Дейл у компанії з трьома каченятами, відлунали черепахи-мутанти – тезки художників Відродження, минув „імпортний” Вінні-Пух, який розмовляв голосом не Леонова.

Як повідомив мені один восьмирічний джентльмен, „саме во ” на теперішній момент – це „Телепузики”.

На доказ джентльмен пред‘явив мені колекцію наклейок із „героями нашого часу”. Герої мене вразили настільки, що наступного ранку я ввімкнув телевізор, щоб роздивитися їх детальніше. (чесно кажучи, я не одноразово натрапляв на цих істот клацаючи каналами, навіть кілька разів ділився думкою із друзями про „супермультик”, але жодного ж разу я не дивився його довше 5-10 секунд).

Початок передачі ввів мене у стан легкого шоку. Найбільше він нагадував вибрані моменти із творчої спадщини божевільного сюрреаліста: синім-синім „небом” котилася дитяча голова. І не просто котилася, а ще й сяяла (в буквальному розумінні слова – пардон, але в Телепузії таке сонечко). Після того як глядачі досхочу намилувалися таким видовиськом, солодкий жіночий голос повідомив, що „за горами, за лісами телепузики живуть”. Тільки після цього на світ божий з’явилися головні герої в кількості чотирьох штук – відповідно синього, жовтого, та кислотно-зеленого кольорів. Голова з неба привітала їх ідіотським хихотінням і змовницьким підморгуванням. Зовнішній вигляд громадян Телепузії достойно описати важко. Найбільше вони були схожі на вітчизняні „Чуні-Муні”, по буржуазному вгодованих: з пузами у них справді все гаразд. Окрім того, виправдовуючи видову назву, в „пуза” було вмонтовано щось на зразок телеекранів, які час від часу починали мерехтіти, викликаючи у самих телепузиків шалений захват.

Сюрпризи на цьому не скінчилися. Посеред галявини ромашок несподівано виросли три залізні мегафони, з яких полинув механічний голос: „Час телепузиків! Час телепузиків!” диктор за кадром голосом доброго казкаря відрекомендував глядачам героїв: Тінкі-Вінкі, Діпсі, Ля-ля та О-о. Доки щасливі телепузики белькотіли: „Привіт, привіт!”, – почалася зав’язка сюжету: на „сонечко” наїхала картонна хмарка, пофарбована у зловісний темно-сірий колір. Телепузики довго б не второпали всієї трагічності ситуації, але за екранний голос ласкаво пояснив: „Телепузики, почався дощик! Мерщій до будиночка” – „До будиночка, до будиночка!” – зраділи герої і перевальцем почалапали до пагорба. За пагорбом глядач мав змогу побачити сам „будиночок”. Вибачайте за недитяче порівняння, особисто мені він нагадав славнозвісний гітлерівський бункер , у якому вождь фашизму свого часу наклав на себе руки. Тільки-но герої встигли сховатись, як дощик перестав, про що люб’язно повідомив диктор. Телепузики з радісним писком „На вулицю! На вулицю!” повискакували з бліндажа. Але раділи вони недовго: зловісна хмарка повернулася і… Упродовж наступних десяти хвилин герої цієї дуже пізнавальної дитячої програми встигли залізти і вилізти із схованки не менше п‘яти разів. Нарешті хмарка остаточно забралася геть, і тоді за екранний голос сповістив, що телепузикам так сподобалася ця гра, що вони вирішили гратися в неї і без дощику. Голова з неба відверто зраділа такому розвитку подій і, доки телепузики бігали „з будиночка” „на вулицю” чи навпаки, підбадьорювала їх безглуздим реготом.

Я з нетерпінням вже чекав розв‘язки цього „інтрижного” сюжету, аж тут на галявині знову виросли мегафони і загули: „Телепузики! Телепузики! Час у ліжко!” Я з подивом подивився на годинник – той показував без кількох хвилин восьму ранку. Але телепузики підкорилися всезнаючому голосу і, пропищавши: „До побачення! До побачення!” пострибали в люк бункера. „Сонечко”, зрозумівши, що сьогодні нічого цікавого більше не буде, втомлено запозіхало і закотилося за пагорб.

На цей момент у мене залишилося тільки два питання: ХТО породив на світ Божий цю захоплюючу програму і НАВІЩО? Відповідь на перше дали титри. „Телепузиків” люб‘язно надала компанія ВВС, Велика Британія. Відповіді на друге запитання я не маю й досі. За рівнем інтелекту „Телепузики” підійшли б хіба що однорічному немовляті, але немовлята, на щастя (або на жаль?), телевізор не дивляться.

Якщо ж програма розрахована на когось дорослішого, то залишається припустити, що Велика Британія для невідомих цілей вирощує собі поголів‘я дебілів, і ми, проторюючи шлях до Європи, вирішили і в цьому від неї не відставати. Крокуймо разом з Телепузиками!


Позначки:
Copyright Pingv.in.ua 2015-2017. All rights reserved.

Оприлюднено 14.12.2012 pingv.in.ua в категоріі "Я скажу

Залишити відповідь

ввійти на сайт через 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*

code