Квітень 23

Історія форту Байяр

форт баяр

У 1666 році Кольбер, міністр фінансів Франції за Людовіка XIV, створив судноверф для будівлі військових кораблів біля містечка Рошфора, що розташований в гирлі річки Шаранта. Але верф була вразлива для атак ворожих кораблів – проникнути в гирлі Шаранти, минаючи снаряди берегових фортець прилеглих островів, було не важко.

Воєн в ту пору Франція вела чимало, і залишати цей ласий для ворога шматочок без захисту було божевіллям. До того ж, головним супротивником французів була Англія, що володіла в ті часи самим потужним флотом. Таким чином, перед королем і його наближеними виникла проблема збереження судноверфі.

Між двома островами, розташованими біля гирла Шаранти – Ексом і Олерон – перебувала піщана мілина, що носить назву «коса Байяр». Але, як відомо, неможливо побудувати міцний будинок на піску. Що вже говорити про фортецю!

Тим не менш, інженер Клервіль, провідний фахівець з укріплення Руайома, вніс пропозицію про будівництво подібної фортеці. Себастьян Ле Претр де Вобан, військовий інженер і маршал Франції, ознайомився з цією пропозицією, після чого висловив королю свою думку: «Государ, простіше схопити Місяць зубами, ніж виконати подібну роботу в цьому місці». Проект будівництва не отримав схвалення і був забутий.

У 1763 році, в кінці Семирічної війни (вже під час правління Людовика XVI), англійцям вдалося провести дві висадки на острів Екс, що ще раз наочно показало вразливість об’єктів даного регіону. Питання про будівництво форту було піднято знову, розроблено проект, але і його відкинули як надто коштовний.

Знову повернулися до проекту вже наступного столітті, в 1801 році. У червні цього року змішана комісія військових і цивільних будівельників пропонує свій проект фортеці. 7 лютого 1803 року проект затверджений першим консулом держави Бонапартом.

Оскільки піщана основа коси Байяр не годилася для подібного будівництва, було вирішено зробити насип з каміння. Роботи почалися в 1804 році. Неможливо навіть уявити собі всю складність цього будівництва. Добуті з місцевих кар’єрів кам’яні блоки звозили у відкрите море і скидали на нетривке піщане ложе коси. Проводити роботи можна було тільки під час відливу і тільки в ті часи року, коли примхлива природа приморської місцевості дозволяла робити це. На третій рік будівництва стає ясно, що важкі кам’яні блоки під власною вагою все більше і більше заглиблюються в пісок.

Сізіфова праця – ось як можна охарактеризувати цю роботу. Але мало того – жорстокі бурі зими 1807-1808 рр. заподіяли чимало бід і жителям узбережжя, руйнуючи майже готові перші два шари насипу. «Союзником» природи в боротьбі проти зароджується форту виступають давні недруги Франції – англійці. Їх кораблі постійно знаходяться поблизу, роблячи і без того майже безнадійну затію просто божевільною.

Будівництво обходиться державі дуже дорого. Імператор Наполеон приймає рішення про зменшення спочатку задуманих розмірів форту.

У 1809 році роботи поновлюються вже по знову затвердженому проекту. Але не проходить і року, як будівництво переривають: тому сприяють знищення англійцями ескадри Рошфора і численні фінансові труднощі. На виготовлення насипу було витрачено 3,5 тисячі кубометрів каменю, що обійшлося державній скарбниці в 3,5 мільйона франків.

Нове життя проект знаходить в 1840 році, при королі Луї Філіпові. Знову ускладнилися відносини з англійцями змушують військових чиновників ламати голову над вічною проблемою захисту судноверфі Рошфора. До того часу кам’яна основа стабілізувалося на своєму піщаному ложі і вже не було таким неміцним, як спочатку.

Значно полегшив роботи технічний прогрес: у розпорядженні будівельників з’явилися бетон, цемент і гідравлічне вапно. Це позбавило від необхідності доставляти важкі камені з островів – відтепер виготовляти блоки можна було прямо на місці. Кампанії 1847 і 1848 років дозволили вишукати потрібні кошти для витрат на будівництво.

Роботи над фундаментом були закінчені в 1848 році, а до кінця 1852 року завершено будівництво цокольного поверху. У ньому були розміщені склади пороху і провізії, цистерни для води, кухні, їдальні, гауптвахта і відхоже місце. Наприкінці 1854 року завершено будівництво першого поверху, а в 1857 році закінчуються роботи над верхньою платформою форту і сторожовою вежею. Повністю будівельні роботи припиняються в 1866 році. Таким чином, будівництво форту тривало в цілому більше шістдесяти років! І лише на меншу частину цього терміну припадають безпосередньо будівельні роботи.

Готовий форт становить 68 метрів в довжину і 31 метр завширшки при висоті 20 метрів. 66 казематів форту можуть розмістити в собі 74 артилерійських гармати. Гарнізон форту складається з 260 осіб, у розпорядженні яких знаходяться маркітантка, праля і навіть два шевця (і це при тому, що взуття солдатів форту в принципі не повинно швидко зношуватися). У разі облоги гарнізон форту може протриматися протягом двох місяців, використовуючи запаси води і продовольства.

Здавалося б, чого ще бажати? Після грандіозних зусиль форт нарешті побудовано і він готовий по повній виправдати вкладені в його споруду кошти. Але ось вона, іронія долі! До моменту завершення будівництва виявляється, що форт вже не потрібен.

Справа в тому, що раніше низька далекобійність артилерійської зброї не дозволяла тримати під контролем акваторію між двох островів, що і дозволяло ворожим судам безкарно плавати практично під носом у французьких артилеристів. Але технічний прогрес, той самий, що спростив споруду форту, торкнувся і військової техніки. Нові артилерійські знаряддя володіли потроєною далекобійністю; цього було достатньо для того, щоб позбутися від непрошених гостей за допомогою одних лише батарей островів. Замість спочатку запланованих 74 артилерійських знарядь у форт було доставлено всього лише 30. У підсумку було вирішено перетворити форт у в’язницю.

Однак в’язницею форту судилося пробути недовго – в 1872 році в’язнів переселили в спеціальну колонію на острові Нова Каледонія, а фортеця зайняв військово-морський Флот. Таким чином форт Байяр таки отримав статус військового об’єкту, і був таким аж до 1913 року, коли військові остаточно залишили фортецю.

Спорожнілий форт Байяр став прекрасною здобиччю для злодіїв. Все, що являло собою хоч якусь цінність, було вивезено. Артилерійські знаряддя були продані двом скупникам залізного брухту. Ті, недовго думаючи, від’єднали закріплені гармати динамітом. Вже одне це говорить про те, наскільки відчувалась тепер «потрібність» у форті …

Втім, владою департаменту була зроблена боязка спроба заробити на форті – в 1931 році фортеця здавалася в оренду всім бажаючим, за 300 франків на рік. Охочих орендувати форт було всього двоє.

Під час Другої Світової війни форт, як і вся Франція, був окупований німецькими військами.

Загарбники використовували фортецю як мішені для тренувальних стрільб, в результаті чого практично повністю були знищені пристані і хвилерізи, а внутрішній двір форту опинився в буквальному сенсі похованим під кам’яними уламками.

Масштабні реставраційні роботи, проведені на території повоєнної Франції, абсолютно не торкнулися форту Байяр – він так і залишився пораненим і лише густі порослі диких трав злегка прикривали шрами, залишені війною. Зарахування форту до історичних пам’ятників, що відбулося в 1950 році, також нічого не змінило.

А в 1961 році було прийнято рішення виставити форт Байяр в якості лота на аукціон. Мінімальна ціна становила 7,5 тисяч франків. Потенційних покупців було близько п’ятдесяти, проте врешті-решт, у міру підвищення суми, їх залишилося всього двоє – бельгійський дантист з Авор Ерік Аерт і представник асоціації друзів форту Байяр (так, існувала й така). На жаль, асоціація не змогла виділити на покупку більше 25 тисяч франків, і Аерт, запропонувавши 28 тисяч, став власником форту.

Схоже, що новий господар зовсім не уявляв, навіщо йому потрібен форт, тому він так і не зумів знайти йому належне застосування – всі його божевільні проекти перетворення фортеці в казино, готель або будинок відпочинку так і не були втілені в життя. Аерт, якому в той час йшов вже сьомий десяток років, дуже рідко навідувався у свої володіння, тому форт Байяр продовжував пустувати.

Проте, незабаром про цей форт вперше дізнався весь світ – в 1966 році Робер Енріко поставив у форті Байяр фінальну сцену своєї кінострічки «Шукачі пригод» з двома зірками французького кінематографа – Аленом Делоном і Ліно Вентурою.

Після досить довгої перерви, вже в 1980 році, форт знову з’являється на екранах – на цей раз в ігровій передачі «Полювання за скарбами», автором якої був відомий діяч французького телебачення Жак Антуан – саме він, який відкрив для себе форт Байяр під час перегляду « шукачів пригод », і запропонував використовувати фортецю для зйомок.

Жак Антуан був просто вражений фортецею: «Я примітив цей цікавий форт, але я не мав жодного уявлення про те, де він знаходиться. Однак ми його швидко відшукали, і коли я стояв біля підніжжя цих гранітних стін, під крики чайок, в цьому кам’яному будові посеред моря, я усвідомив, що це найпрекрасніше місце, яке якнайкраще підходить для моєї нової гри».

Але якщо раніше форт Байяр з’являвся на екранах епізодично, то в новій грі йому відводилася головна роль. Це було вкрай важко реалізувати – адже фортеця була приватною власністю бельгійського дантиста.

Втім, Ерік Аерт погодився продати форт за «скромну» суму в 1,5 мільйона франків, а генеральна рада департаменту Шаранти ризикнула піти на угоду і купила форт. Після чого Жак Антуан, заплативши символічну суму в 1 франк, став власником форту Байяр і зайнявся реалізацією свого проекту.

Для полегшення доступу в форт була вибудувана спеціальна причальна платформа. А роботи ж з відновлення фортеці почалися з того, що внутрішній двір форту Байяр був очищений від 50-сантиметрового шару пташиного посліду, що скупчився тут за багато десятків років, і від майже 700 кубометрів кам’яних уламків.

І ось, після декількох місяців відновлювально-будівельних робіт, у фортеці було знято перший випуск телегри «Ключі від Форту Байяр». Почалася нова ера історії форту – тепер уже закритого для відвідувань, і такого, що живе своїм, особливим життям.

У 1994 році гра під назвою «Форт Байяр» з’явилася на каналі НТВ. Телеканал кілька років транслював перекладені оригінальні французькі випуски програми, перший сезон ігор з російськими учасниками (в 1998 році), а також переведені національні версії Норвегії, Канади і Великобританії. З 2002 по 2006 роки шоу виходило на телеканалі «Росія» під назвою «Форт Боярд».

Цікаві факти про гру «Форт Боярд»:

  • Найбільший виграш у французьких іграх склав 243 480 франків (37 118 євро). Такий куш був зірваний у 2001 році.
  • Гонг, в який б’є кожну гру Лябуль, виготовлений з дерева, тому звук накладається під час монтажу.
  • Найбільший у свій час сайт німецького шанувальника гри Форт Боярд, що володіє величезною кількістю інформації, припинив оновлюватись я в 2002 році. Новий сайт був створений в 2004, але на ньому до цих пір нічого немає.
  • Олександр Горбунов з Нижнього Тагілу задавав питання про продовження «Форту Боярд» в Росії цілих три рази в прямому ефірі радіостанції «Ехо Москви» у 2008-2009 роках Сергію Брільову, Леоніду Ярмольнику (ведучим російських версій) і Дмитру Губернієву (учаснику одної з ігор). І ніхто не знав, чи буде наступний сезон чи ні.
  • Музику до гри написав Поль Кулак (Paul Koulak), і вона так і називається «Ключі від Форту Баярд» (Les Cles De Fort Boyard).
  • Серед Майстрів гри були (або є) жінки (або одна). Це легко визначити по руках одного з Майстрів.
  • Сам Зал Ради розташовується на третьому поверсі форту. Однак концепція гри передбачає, що Зал знаходиться в підвалі або підземеллі. Під час монтажу спочатку вставляють кадри з командою, що біжить вниз по сходах, а вже потім команду показують , як вона підбігає до входу в Зал Ради.


Позначки:, , ,
Copyright Pingv.in.ua 2015-2017. All rights reserved.

Оприлюднено 23.04.2013 pingv.in.ua в категоріі "Дивовижний світ

Залишити відповідь

ввійти на сайт через 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*

code