Квітень 26

14 типових характеристик фашизму

Культ традиції, неприйняття модерну, незгода – це зрада, пацифізм – це братання з ворогом, новомова, «судження народу в телевізорі», презирство до інтелектуалів: італійський письменник Умберто Еко ще в 1995 році склав 14 ознак фашизму. Кожен може прогнати свою країну через цей список, щоб зрозуміти, чи не занурилися ми часом у «темний час».

"це ну дуууужеее зарозумілий допис (але і дуже цікавий)"

Сьогодні поняття «фашизму» девальвовано, перетворившись як у державній пропаганді, так і на низовому, «народному» рівні, в штамп, що маркує “небажаних”. Особливо виразно це видно в ситуації нинішньої російськотвореної кризи в Україні. Обидві конфліктні сторони – росіяни й українці – жонглюють цим словом, намагаючись з його допомогою виправдати свої дії і нанести удар противнику.

Між тим, якщо абстрагуватися від пропагандистських штампів і просто заглянути в історію, можна відносно легко побачити основні ознаки справжнього фашизму. У 1995 році це спробував зробити італійський письменник Умберто Еко. Він представив схематизацію фашизму на симпозіумі, що проводився італійським та французьким відділеннями Колумбійського Університету (США). Так як аудиторією Еко були студенти, письменник спеціально дещо спростив схему, зробивши її доступною для сприйняття. Ця доповідь в дещо відредагованому вигляді пізніше була опублікована під назвою «Eternal Fascism» в червні того ж року.

Умберто Еко склав список з 14 типових характеристик «вічного фашизму» (ур-фашизму). Якщо в суспільстві спостерігається 6-7 ознак з цього списку, то воно близьке до наступу фашизму (далі все покотиться як сніжний ком).

1.

Першою характеристикою ур-фашизму є культ традиції. Традиціоналізм старіше фашизму. Він виступає домінантою контрреволюційної католицької думки після Французької революції, але зародився він в пізній період еллінізму як реакція на раціоналізм класичної Греції.

З нього випливає, що немає місця розвитку знання. Істина вже проголошена раз і назавжди; залишається тільки тлумачити її темні слова. Досить подивитися «обойми» будь-яких фашистських культур: в них входять тільки мислителі-традиціоналісти. Німецько-фашистський гнозис живився з традиціоналістських, синкретистських, окультних джерел. Найважливіше теоретичне джерело нових італійських правих, Юліус Евола, змішує Грааль з «Протоколами сіонських мудреців», алхімію зі Священною Римською імперією. Сам той факт, що з метою збагачення кругозору частина італійських правих зараз розширила обойму, включивши в неї Де Местра, Генона і Грамші, є блискучою демонстрацією синкретизму.

2.

Традиціоналізм неминуче веде до неприйняття модернізму. Як італійські фашисти, так і німецькі нацисти начебто обожнювали техніку, в той час як традиціоналістські мислителі зазвичай техніку таврували, вбачаючи в ній заперечення традиційних духовних цінностей. Але, по суті справи, нацизм насолоджувався лише зовнішнім аспектом своєї індустріалізації. У глибині його ідеології панувала теорія Blut und Boden – «Крові і ґрунту». Заперечення сучасного світу проводилося під знаком заперечення капіталістичної сучасності. Це, по суті, заперечення духу 1789 (а також, зрозуміло, 1776-го) – духу Просвітництва. Століття раціоналізму бачиться як початок сучасної розпусти. Тому ур-фашизм може бути визначений як ірраціоналізм.

3.

Ірраціоналізм міцно пов’язаний з культом дії заради дії. Дійство прекрасне саме по собі і тому здійснюється поза і без рефлексії. Думання – не мужня справа. Культура вбачається з підозрою, будучи потенційним носієм критичного ставлення. Тут все: і висловлювання Геббельса «Коли я чую слово «культура», я хапаюся за пістолет», і милі загальні місця щодо інтелектуальних “кваш”, яйцеголових інтелігентів, радикал-снобізму і університетів – розсадників комуністичної зарази. Підозрілість по відношенню до інтелектуального світу завжди сигналізує присутність ур-фашизму. Офіційні фашистські мислителі в основному займалися тим, що звинувачували сучасну їм культуру і ліберальну інтелігенцію у відході від вічних цінностей.

4.

Ніяка форма синкретизму не може винести критики. Критичний підхід оперує дистинкціями, дистинкції ж є атрибутом сучасності. У сучасній культурі наукове співтовариство поважає незгоду, як основу розвитку науки. В очах ур-фашизму незгода є зрадою.

5.

Незгода – це ще й знак “інакшості”. Ур-фашизм зростає і шукає консенсусів, експлуатуючи природжену боязнь стороннього. Ур-фашизм за визначенням замішаний на расизмі.

6.

Ур-фашизм народжується з індивідуальної або соціальної фрустрації. Тому всі історичні “фашизми” спиралися на фрустровані середні класи, що постраждали від будь-якої економічної або політичної кризи і які відчувають страх перед загрозою з боку роздратованих низів. У наш час, коли колишні «пролетарі» перетворюються на дрібну буржуазію, а люмпен з політичного життя самоусувається, фашизм знайде в цій новій більшості чудову аудиторію.

7.

Тим, хто взагалі соціально знедолений, ур-фашизм каже, що єдиною запорукою їх привілеїв є факт народження в певній країні. Так виковується націоналізм. А єдине, що може згуртувати націю – це вороги. Тому в основі ур-фашистської психології закладена одержимість ідеєю змови, по можливості міжнародної. Кращий спосіб зосередити аудиторію на змові – використовувати пружини ксенофобії. Однак підходить і змова внутрішня, для цього добре підходять євреї, тому що вони одночасно ніби всередині і ніби “поза”.

8.

Співчлени повинні відчувати себе ображеними через те, що вороги виставляють напоказ багатство, хизуються силою. Коли я був маленьким, мені втовкмачували, що англійці – «нація п’ятиразового харчування». Англійці харчуються інтенсивніше, ніж бідні, але чесні італійці. Багаті також євреї, до того ж вони допомагають своїм, мають таємну мережу взаємодопомоги. Це з одного боку; в той же час співчлени переконані, що зуміють здолати будь-якого ворога. Так, завдяки коливанню риторичних струн, вороги малюються в один і той же час як і надто сильні, і надто слабкі. З цієї причини “фашизми” приречені завжди програвати війни: вони не в змозі об’єктивно оцінювати боєздатність супротивника.

9.

Для ур-фашизму немає боротьби за життя, а є життя заради боротьби. Раз так, пацифізм однозначний братанню з ворогом. Пацифізм негожий, оскільки життя є вічна боротьба. У той же час є і комплекс Страшного суду. Оскільки ворог повинен бути – і буде – знищений, значить, відбудеться останній бій, в результаті якого даний рух придбає повний контроль над світом. У світлі подібного «тотального рішення» передбачається настання ери загального миру, Золотого століття.

Однак це протидіє тезі про перманентну війну, і ще жодному фашистському лідеру не вдалося вирішити протиріччя, що внаслідок цього утворюється.

10.

Для всіх реакційних ідеологій типовим є елітаризм, в силу його глибинної аристократичності. В ході історії всі аристократичні і мілітаристські “елітаризми” трималися на презирстві до слабкого.

Ур-фашизм сповідує популістський елітаризм. Пересічні громадяни складають собою найкращий народ на світі. Партія складається з найкращих пересічних громадян. Пересічний громадянин може (або повинен) стати членом партії.

Однак не може бути патриціїв без плебеїв. Вождь, який знає, що отримав владу не через делегування, а захопив силою, розуміє також, що сила його ґрунтується на слабкості маси, і ця маса слабка настільки, щоб потребує погоничів і заслуговує на них.

Тому в таких суспільствах, організованих ієрархічно (за мілітаристської моделі), кожен окремий вождь зневажає, з одного боку тих, хто стоїть вище, а з іншого – підлеглих.

Тим самим зміцнюється масовий елітаризм.

11.

Будь-кого і кожного виховують, щоб він став героєм. У міфах герой втілює собою рідкісну, екстраординарну істоту; проте в ідеології ур-фашизму героїзм – це норма. Культ героїзму безпосередньо пов’язаний з культом смерті. Не випадково девізом фалангістів було Viva la muerte! Нормальним людям кажуть, що смерть прикра, але треба буде зустріти її з гідністю. Вірянам кажуть, що смерть є пасивний метод досягнення надприродного блаженства. Герой же ур-фашизму бажає смерті, що вказана йому в якості найкращої компенсації за героїчне життя. Герою ур-фашизму дуже хочеться померти. У героїчному нетерпінні, зауважимо в дужках, йому набагато частіше трапляється умертвляти інших.

12.

Оскільки як перманентна війна, так і героїзм – досить важкі ігри, ур-фашизм переносить своє прагнення до влади на статеву сферу. На цьому заснований культ мужності (тобто зневага до жінки і нещадне переслідування будь-яких неконформістських сексуальних звичок: від цнотливості до гомосексуалізму). Оскільки і стать – це досить важка гра, герой ур-фашизму грається з пістолетом, тобто ерзацом фалоса. Постійні військові ігри мають своєю підосновою невідбутну invidia penis.

13.

Ур-фашизм будується на якісному (квалітативному) популізмі. В умовах демократії громадяни користуються правами особистості; сукупність громадян здійснює свої політичні права тільки при наявності кількісної (квантитативної) підстави: виконуються рішення більшості. В очах ур-фашизму індивідуум прав особистості не має, а Народ постає як якість, як монолітна єдність, що виражає сукупну волю. Оскільки ніяка кількість людських істот насправді не може мати сукупну волю, Вождь претендує на те, щоб бути представником від усіх. Втративши право делегувати, пересічні громадяни не діють, вони тільки призиваються – частина за ціле – грати роль Народу. Народ, таким чином, існує як феномен виключно театральний.

За прикладом якісного популізму необов’язково звертатися до Нюрнберзького стадіону або римської переповненої площі перед балконом Муссоліні. У нашому близькому майбутньому перспектива якісного популізму – це телебачення або електронна мережа Інтернет, які здатні уявити емоційну реакцію відібраної групи громадян як «судження народу».

Міцно стоячи на своєму квалітативному популізмі, ур-фашизм озброюється проти «прогнилих парламентських демократій». Перше, що заявив Муссоліні у своїй промові в італійському парламенті, було: «Хотілося б мені перетворити цю глуху, сіру залу в спортзал для моїх хлоп’ят». Він, звичайно ж, швидко знайшов набагато кращий притулок для «своїх хлоп’ят», але парламент все ж розігнав.

14.

Ур-фашизм говорить новомовою. Новомова була винайдена Оруеллом в романі «1984» як офіційна мова АНГСОЦу, Англійського соціалізму, але елементи ур-фашизму властиві різним диктатурам. І нацистські, і фашистські підручники відрізнялися бідною лексикою і примітивним синтаксисом, бажаючи максимально обмежити для школяра набір інструментів складного критичного мислення. Але ми повинні вміти виокремлювати й інші форми новомови, навіть коли вони мають невинний вигляд популярного телевізійного ток-шоу.

pingv.in.ua


Позначки:, , , ,
Copyright Pingv.in.ua 2015-2017. All rights reserved.

Оприлюднено 26.04.2017 pingv.in.ua в категоріі "Я скажу

Залишити відповідь

ввійти на сайт через 

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*

code